Автор: поліграфолог Марина Суркіс,

випускниця курсів поліграфологів ВАП восени 2024 року.

Японія — це країна точності, спостережливості й дисципліни. Усе, до чого торкаються японці, проходить через багаторівневу перевірку, відшліфовується до досконалості й лише після цього впроваджується у практику. Не випадково саме ця нація, що поєднує високі технології з філософією уважного споглядання, стала однією з перших у світі, де поліграфологічні дослідження набули системного державного значення. Коли в інших країнах сперечалися, чи можна довіряти поліграфу, тут поставили питання інакше: як зробити його максимально точним і науково обґрунтованим.

Історія розвитку поліграфології в Японії — це не історія сенсаційних зізнань чи експериментів «на межі», а послідовний шлях наукової еволюції. Починаючи з 1950–1960-х років місцеві криміналісти — зокрема Наоя Осуґі (Naoya Osugi), Іссей Мацуда (Issei Matsuda), Тацуя Оґава (Tatsuya Ogawa) та інші досліджували не саму «брехню», а те, як пам’ять зберігає сліди події. Вони звернули увагу на фундаментальний психофізіологічний механізм — орієнтувальний рефлекс. Науковці зрозуміли: коли мозок розпізнає значущу інформацію (наприклад, знаряддя злочину), організм реагує автоматично, незалежно від бажання людини приховати цей факт. Саме ці роботи заклали підвалини сучасного підходу, який зробив ставку не на методику порівняння/контрольних питань (CQT), а на Методику виявлення прихованої інформації (МВПІ) — інструмент, що аналізує не слова, а фізіологічні реакції на знайомі образи.

Рішення обрати саме МВПІ не було випадковим. Японські фахівці, відомі своєю обережністю у всьому, що стосується людської гідності, шукали метод, який зменшує ризик помилкового обвинувачення і мінімізує суб’єктивність експерта. Методика порівняння питань (CQT), популярна у США, передбачає пряме протиставлення «брехні» і «правди» та значною мірою залежить від того, як респондент сприймає порівняльні (контрольні) питання. Натомість МВПІ працює тонше: вона не звинувачує, а спостерігає, чи є в пам’яті людини знання про деталь, яку міг знати лише причетний до злочину. Це принципова відмінність: CQT часто спирається на емоційне напруження та страх викриття, тоді як цей підхід — на когнітивних процесах розпізнавання та уваги. Це цілком узгоджується з тамтешньою ментальністю: уважністю до нюансів, цінністю об’єктивних даних і прагненням до гармонії між наукою та етикою.

Протягом десятиліть місцеві науковці (зокрема Osugi, 2010, 2013; Matsuda, 2018, 2019; Ogawa, 2023) створили надзвичайно точну модель тестування, де кожна деталь — від паузи між стимулами до кількості повторів — має своє емпіричне обґрунтування. Вже з 1970-х років поліграфологи цієї країни повністю відмовилися від методики порівняння питань (CQT), зробивши тест виявлення прихованої інформації офіційним стандартом. У цей період дослідники проаналізували американські та ізраїльські праці (Lykken, 1959; Ben-Shakhar, 1985, 2003; Elaad, 1990, 2003), які переконливо доводили: CQT надто залежить від інтерпретації поліграфолога, емоційного стану респондента і навіть формулювання питань. Для їхньої правової системи така методика була неприйнятною. МВПІ, навпаки, запропонувала чітку, контрольовану модель: вимірювані фізіологічні реакції замість психологічних припущень; кількісну інтерпретацію результатів («реагує» / «не реагує»); можливість статистичної перевірки та низький ризик помилкового обвинувачення.

Відтоді поліграф у Японії перестав бути «детектором брехні» — він став науковим тестом пам’яті. Науковці довели, що МВПІ має виняткову точність: середній рівень правильного розпізнавання сягає 86–94%, а хибнопозитивні реакції становлять лише близько 4%. Це найнижчий показник помилки серед усіх поліграфологічних методів.

Нині МВПІ в Японії працює як стандартизований державний інструмент у структурі правоохоронної системи. Щороку близько 100 поліграфологів забезпечують проведення приблизно 5000 досліджень на рік. Спеціалісти зазвичай працюють у криміналістичних/науково-дослідних підрозділах при поліцейських управліннях і проходять спеціалізовану підготовку. У судовій практиці результати МВПІ, як правило, використовують як допоміжний доказ. Ще у 1968 році Верховний суд Японії визнав можливість використання висновків за результатами поліграфологічного дослідження як доказу за умови коректного проведення та належної оцінки.
Досвід японських колег показує, як національна культура може сформувати методику: дисципліна, скрупульозність і прагнення до об’єктивності перетворили МВПІ на еталонний підхід до виявлення слідів інформації в пам’яті. Для України цей досвід особливо цінний, адже сьогодні у нас формується власна школа МВПІ. Українські поліграфологи активно впроваджують принципи, що колись зробили цю модель унікальною: розробку професійних стандартів, системне навчання експертів та етичний підхід. Це означає, що наш шлях — не сліпе копіювання, а свідоме переосмислення найкращих світових практик через призму власного досвіду.

Можна сказати, що японський та український підходи до МВПІ — це дві споріднені гілки одного наукового дерева. Вони розвиваються у різних культурних умовах, але з однаковим прагненням: зробити поліграфологію точнішою, чеснішою та гуманнішою.
Ми сподіваємося, що в майбутньому наукова співпраця між українськими та японськими поліграфологами стане основою для спільних досліджень та обміну досвідом. Це дозволить створити платформу, яка поєднає точність Сходу, глибину Заходу і гуманізм української школи. Бо поліграфологія, як і правда, єдина для всіх, хто шукає її чесно. І в цьому пошуку ми керуємося давньою японською мудрістю: «Розум перемагає неправду».

Список використаних джерел
1. Ben-Shakhar, G., & Elaad, E. (2003). The validity of psychophysiological detection of information with the Guilty Knowledge Test: A meta-analytic review. Journal of Applied Psychology, 88(1), 131–151. URL: https://www.researchgate.net/publication/10822962…
2. Зубовський, Д. С. (2017). Використання поліграфа в правоохоронній діяльності Японії. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ, 2(103), 355–366.
3. Морозова, Т. Р. (2023). Методика виявлення прихованої інформації у поліграфних дослідженнях: монографія (За наук. ред. О. М. Морозова). Київ: Алерта.
4. Matsuda, I., Nittono, H., & Allen, J. J. B. (2019). Broadening the Use of the Concealed Information Test in Japan. Frontiers in Psychiatry, 10, 24. URL: https://www.frontiersin.org/journals/psychiatry…
5. Meijer, E. H., Verschuere, B., Ben-Shakhar, G., & Merckelbach, H. (2014). Memory detection with the Concealed Information Test: A meta-analysis of skin conductance, respiration, heart rate, and P300 data. Psychophysiology, 51(9), 879–904. URL: https://www.researchgate.net/publication/263009995…
6. Ogawa, T., & Matsuda, I. (2024). Area measure of skin conductance in the Concealed Information Test. International Journal of Psychophysiology, 196, 112282. URL: https://www.researchgate.net/publication/381148832…
7. https://www.frontiersin.org/journals/psychology/articles/10.3389/fpsyg.2012.00532/full
8. https://www.jstage.jst.go.jp/article/jjcp/41/1/41_29/_pdf/-char/ja
9. https://www.openu.ac.il/personal_sites/gershon-ben-shakhar/GKTCHAP3.pdf