Підготувала, Марина Суркіс, поліграфолог

У травні 2019 року 63-річний Стівен Даймонд прийшов на британське телевізійне «Шоу Джеремі Кайла». Мета була для нього життєво важливою: за допомогою поліграфа довести своїй партнерці, що він ніколи їй не зраджував. Проте після перевірки йому публічно, у присутності аудиторії, повідомили категоричний вердикт: поліграф не пройдено. Ведучий шоу жорстко висміяв чоловіка, заявивши, що команда «на 100 % переконана» у його брехні.
Для Стівена цей результат став особистою катастрофою. Він повірив, що найважливіші для нього стосунки зруйновані безповоротно. Через кілька днів його знайшли мертвим. У своїх останніх записках він розпачливо благав повірити, що ніколи не був зрадником. Пізніше коронер офіційно встановив, що смерть настала внаслідок самогубства.
Водночас офіційне розслідування не підтвердило прямого причинного зв’язку між участю у програмі та смертю чоловіка. Проте пережите публічне приниження та надмірна впевненість у результатах поліграфа могли стати тим каталізатором, який посилив його тяжкий психологічний стан.
Ця трагедія викликала такий безпрецедентний суспільний резонанс, що вже через кілька днів після смерті Стівена трансляцію «Шоу Джеремі Кайла» було призупинено, а згодом — назавжди скасовано. Як зазначив син загиблого: «Єдине хороше, що сталося після смерті мого батька, — це те, що це шоу було закрито».

Ця історія оголює надзвичайно вразливу зону поліграфологічних досліджень, особливо коли йдеться про стимули інтимного характеру та міжособистісні стосунки. Коли на кону стоять репутація, сім’я та людська гідність, ціна помилки стає надто високою.
І тут постає фундаментальне запитання: чи завжди джерелом викривлення результату є респондент, який намагається обдурити тест? Чи, можливо, справжньою причиною хибного висновку може стати сам поліграфолог?
Від добросовісної помилки до свідомого обману
Коли йдеться про шахрайство під час поліграфологічного дослідження, увага зазвичай зосереджується на обстежуваній особі: чи намагалася вона контролювати дихання або змінювати власний стан. Значно рідше порушується інше, не менш гостре питання: чи здатен сам спеціаліст впливати на кінцевий результат?
Відповідь на це питання не може бути категоричною, адже викривлення результатів може мати різну природу та виникати на різних рівнях:
Добросовісна помилка. Може виникнути навіть у кваліфікованого фахівця через об’єктивну складність конкретного випадку, нестійку якість запису, недостатньо виражену диференціацію реакцій або специфічні особливості стану людини.

Професійна недбалість. Починається там, де ігноруються суворі вимоги до процедури. Використання нечітких чи багатотемних запитань, недотримання обраної методики, змішування різних методик, ігнорування значущих обставин або формування висновку без належного аналізу зібраних даних — усе це прямий шлях до хибного результату.
Когнітивне упередження. Більш тонка, неусвідомлена пастка, у яку потрапляє спеціаліст, інтерпретуючи неоднозначні поліграми крізь призму версії замовника або власних внутрішніх очікувань.
Свідомий обман. Найважче порушення, що полягає в навмисній фальсифікації. Це приховування частини матеріалів, видача невизначеного висновку за підтвердження обману або відверте формування висновку на замовлення.

Як бачимо, проблема не обмежується лише самим моментом тестування. Вона охоплює весь процес дослідження — від первинного отримання фабули та конструювання тестових блоків до аналізу поліграм і проведення післятестової бесіди.
Однією з причин надмірної довіри до результатів є уявлення, що поліграф безпосередньо визначає брехню. Насправді він реєструє лише зміни фізіологічних показників: дихання, електродермальної активності та діяльності серцево-судинної системи. Між фізіологічним записом і підсумковим висновком завжди перебуває людина — поліграфолог.
Найбільша небезпека виникає тоді, коли спеціаліст отримує від замовника готову версію: «Ми впевнені, що ця людина причетна. Потрібно лише підтвердити». У психології це називається ефектом підтвердження.

Вплив попередніх очікувань на оцінювання поліграм досліджували Eitan Elaad, Avital Ginton і Gershon Ben-Shakhar. Поліграфологи отримували однакові записи, але різну інформацію про ймовірну причетність обстежуваних осіб. Коли дані були неоднозначними, попередня установка впливала на рішення експертів. Якщо ж поліграми містили достатньо виразну інформацію, що суперечила очікуванням, цей вплив зменшувався.
Це не означає, що будь-який поліграфолог обов’язково підлаштовує висновок під замовника. Дослідження показало інше: чим менш однозначними є дані, тим більшого значення набуває суб’єктивна позиція того, хто їх оцінює.

Подібний результат отримали Donald Krapohl і Donnie Dutton у роботі Believing Is Seeing: The Influence of Expectations on Blind Scoring of Polygraph Data.
У дослідженні взяли участь 73 практикуючі поліграфологи. Вони оцінювали однакові комплекти поліграм, однак одній групі повідомили, що записи належать переважно непричетним особам, а іншій — що респонденти були причетними.
Група, налаштована на непричетність, значно частіше ухвалювала рішення на користь відсутності обману. Група, налаштована на причетність, на тих самих матеріалах частіше доходила протилежного висновку. Найбільше попередні очікування впливали саме на оцінювання неоднозначних поліграм.

Таким чином, навіть стандартизоване оцінювання не усуває людського чинника. Якщо спеціаліст знає, якого результату від нього очікують, це може впливати на остаточне рішення.
Значно серйознішою за упередження є ситуація, коли поліграфолог навмисно повідомляє людині, що вона «не пройшла тестування», хоча реальні результати були невизначеними або навіть сприятливими. Цей механізм отримав назву Polygraph Self-Incrimination Ploy — використання авторитету поліграфа для того, щоб переконати людину, нібито її викрили власні реакції.

Особливо показовим є дослідження Ben Denkinger, Jeremy Harper, Henry Yoon і William Iacono, у якому було проаналізовано 56 справ невинуватих осіб, котрі після застосування поліграфа дали неправдиві зізнання, а згодом були офіційно виправдані.
У 36 справах вдалося встановити фактичне рішення поліграфолога, і лише у восьми воно відповідало подальшому встановленню невинуватості. У низці випадків респондентам повідомляли про нібито виявлений обман навіть тоді, коли реальний результат був невизначеним або не підтверджував неправдивості.
Показовою є і справа єгипетського студента Абдалли Хігази після 11 вересня 2001 року. Бажаючи довести свою непричетність до знайденої в готелі авіаційної радіостанції, він добровільно погодився на поліграфологічне дослідження. Однак процедура перетворилася на жорсткий допит із психологічним тиском. Зрештою Хігази зробив неправдиве зізнання. Пізніше з’ясувалося, що пристрій належав зовсім іншій людині.
У таких випадках поліграф перестає бути засобом отримання інформації та перетворюється на інструмент психологічного примусу.

Найнебезпечніші порушення не завжди виглядають як пряма фальсифікація. Часто викривлення відбувається поступово — через сукупність методичних відхилень:
– формулювання широких, двозначних або багатотемних запитань;
– порушення вимог обраної методики; змішування методик
– ігнорування психологічного стану людини;
– зміна правил ухвалення рішення вже після отримання результатів;
– відмова визнавати невизначений результат дослідження;
– заміна коректного формулювання «виявлено значущі реакції» категоричним, безапеляційним висновком «людина бреше»;
– приховування поліграм, списку запитань або відсутність відеозапису тестування.
Відсутність прозорості — це прямий шлях до маніпуляцій. Коли неможливо перевірити, які саме запитання ставилися та якими були фізіологічні реакції, замовник змушений сліпо довіряти авторитету фахівця.

Помилковий або безапеляційно повідомлений висновок поліграфолога може руйнувати кар’єри, спричиняти звільнення, неправдиві зізнання, репутаційні втрати та тяжкі психологічні наслідки. Історія Стівена Даймонда показує, наскільки небезпечним може бути категоричне й публічне оголошення людини брехуном, особливо коли результат стосується її близьких стосунків і людської гідності.

Національна академія наук США прямо вказує, що хибнопозитивні результати можуть призводити до необґрунтованих підозр, а саме дослідження не дозволяє відрізнити справжній позитивний результат від хибнопозитивного без додаткової незалежної інформації.
Головний принцип професійної роботи полягає не в тому, щоб за будь-яку ціну дати однозначну відповідь. Він полягає в інтелектуальній чесності та вмінні чітко визначити межі отриманих даних. Іноді найвищим проявом етики та кваліфікації є не категоричне «бреше» чи «говорить правду», а обґрунтована констатація: наявних даних недостатньо для надійного висновку.
Визнання меж власної компетенції — це не слабкість, а ознака професійної зрілості та один із найнадійніших способів захистити істину, респондента і власну репутацію.
Використані джерела
1. American Polygraph Association. Standards of Practice. 2019.
2. Bindmans LLP. HM Coroner Concludes That Stephen Dymond Took His Own Life After Appearing on The Jeremy Kyle Show on 2 May 2019.

HM Coroner concludes that Stephen Dymond took his own life after appearing on the Jeremy Kyle Show

3. Denkinger B., Harper J., Yoon H., Iacono W. Polygraph Testing Abuses in National Registry of Exonerations False Confession Cases. Legal and Criminological Psychology, 2026.
4. Doughty Street Chambers. Jeremy Kyle Show Inquest: Coroner Delivers Narrative Conclusion Following the Death of Stephen Dymond. Матеріали коронерського розслідування смерті Стівена Даймонда, 10 вересня 2024 року.
https://www.doughtystreet.co.uk/news/jeremy-kyle-show-inquest-coroner-delivers-narrative-conclusion-following-inquest-death-stephen?utm_source
5. Elaad E., Ginton A., Ben-Shakhar G. The Effects of Prior Expectations and Outcome Knowledge on Polygraph Examiners’ Decisions. Journal of Behavioral Decision Making, 1994.
6. Higazy v. Templeton / Higazy v. Millennium Hotel and Resorts. United States Court of Appeals for the Second Circuit.
7. Krapohl D., Dutton D. Believing Is Seeing: The Influence of Expectations on Blind Scoring of Polygraph Data. Polygraph & Forensic Credibility Assessment, 2018.
8. National Research Council. The Polygraph and Lie Detection. National Academies Press, 2003.