Вікторія ГРЕБЕНЮК,
поліграфологиня,
випускниця курсів поліграфологів ВАП 2021 р.
Достовірність висновків за результатами поліграфологічного дослідження прямо залежить від якості складеного тестового опитувальника. Одним із найбільш ефективних підходів до формування алгоритмів тестових опитувальників є дедуктивний, що лежить в основі методики виявлення прихованої інформації (МВПІ). На відміну від індуктивного підходу, який ґрунтується на узагальненні окремих фактів, дедуктивний дозволяє рухатись від загальної картини події до конкретних деталей, що забезпечує отримання логічних, достовірних висновків за результатами проведеної роботи [1, 2].
Дедуктивний метод у контексті поліграфологічного дослідження базується на побудові логічного ланцюга від загального до часткового. Виявивши реакції на одне питання, поліграфолог отримує дані для створення наступних тестів і, таким чином, відтворює цілісну картину події, встановлює деталі, цінні для подальшого розслідування та документування правопорушення відповідно до чинного законодавства.
При проведенні розслідування за фактом конкретного кримінального правопорушення тестовий опитувальник необхідно складати таким чином, щоб у підсумку стало зрозуміло, чи взагалі коли-небудь особа вчиняла подібне правопорушення, чи володіє вона інформацією про деталі злочину, який розслідується, за умови, що обставини події мають бути відомі лише слідству і причетній особі?
Якщо поліграфолог отримує комплекс значущих фізіологічних реакцій, що із високим ступенем ймовірності свідчать про вчинення особою подібних злочинів у минулому, а також приховує володіння інформацією щодо обставин вчинення конкретного злочину, то лише тоді доцільно переходити до наступного етапу поліграфологічного дослідження, а саме – до виявлення прихованої інформації щодо специфічних ознак, інших, ще невідомих слідству деталей вчинення злочину. Найчастіше це тести, якими встановлюється, де знаходиться знаряддя злочину; де знаходиться викрадене майно, як ним розпорядились; де сховали тіло вбитої людини; які мотиви вчинення злочину; коло співучасників; з яким саме спецслужбами особа таємно співпрацювала, у який спосіб підтримувала зв’язок тощо.
Здається, всі поліграфологи розуміють, що недоречно пред’являти особі, непричетній до вбивства, тест на знання невідомого рішення із питаннями, куди саме вона заховала труп. Адже фізіологічні реакції людини у відповідь на ці питання, найімовірніше, будуть хаотичними через страх, обурення тощо. Разом із тим нерідко зустрічаються випадки, коли поліграфологи, йдучи на поводу у замовників, порушують правила дедуктивного підходу і, не встановивши причетність, переходять до з’ясування кола «співучасників» або «розміру завданих збитків». І навіть «з’ясовують» і те, і інше…у непричетних.
При проведенні кадрового скринінгу дедуктивний метод так само є незамінним. Наведу приклад, що актуальний в умовах сьогодення: відповідаючи на питання щодо «зливу» інформації, поліграфолог повинен спочатку встановити, чи взагалі особа коли-небудь була причетна до подібного. Лише у разі отримання комплексу значущих реакцій доцільно пред’являти тести на встановлення того, хто саме просив/вимагав у неї це робити; чому/з яких причин вона погодилася це робити; кому саме таємно передавалася інформація; якого роду була ця інформація тощо.
При ігноруванні на початковому етапі проведення поліграфологічного дослідження комплексу загальних питань на предмет того, чи особа взагалі коли-небудь таємно передавала стороннім інформацію, поліграфолог може зробити невірний висновок. Зокрема, поставивши питання на кшталт «Ви таємно передавали закриту службову інформацію людям з бізнесу?», поліграфолог може, насправді, отримати від особи значущу реакцію на першу частину питання – «Ви таємно передавали закриту службову інформацію…?», а не на другу – «… людям із бізнесу?». Людина може зреагувати, при чому неодноразово (особливо це стосується тривожних, совісних, відповідальних людей) на питання про розголошення, передачу, злив інформації, бо попри заборону керівництва і підписаний NDA розповідала про роботу друзям.
Всі запитання у тестах доцільно пред’являти послідовно, дотримуючись принципів логіки. Важливо усвідомити, що раціональні пояснення поліграфолога у ході передтестової бесіди часто не знімають проблему хибних реакцій респондентів, які викликані непослідовністю, алогічністю тестів, тестових запитань.
Використання МВПІ, що базується на дедуктивному підході, дозволяє мінімізувати помилки при складанні опитувальника для поліграфологічного дослідження завдяки таким чинникам:
- логічна послідовність: питання не є хаотичними, вони створюють цілісну
картину, що знижує психоемоційне навантаження на непричетну особу. При цьому замовник/слідство отримує деталізовану інформацію щодо перебігу тієї чи іншої події;
- підвищення достовірності: завдяки дедукції виключаються неоднозначні,
алогічні формулювання питань, які можуть викликати хибні реакції, спричинені когнітивним дисонансом або емоційною напругою.
Отже, використання дедуктивного методу дозволяє поліграфологу побудувати надійну систему перевірки. Це робить процес поліграфологічного дослідження зрозумілим, а результати – логічно обґрунтованими та об’єктивними. Саме тому, поліграфологи Всеукраїнської асоціації поліграфологів, які здебільшого професійно використовують МВПІ, так високо цінуються і в державних органах, і в приватній сфері.
Джерела:
- 1. Морозова Т.Р. Методика виявлення прихованої інформації у поліграфних дослідженнях: монографія / за наук. ред. О. М. Морозова. Київ: Алерта, 2023. 472 с.
- Криміналістика : підручник / [В. М. Шевчук, В. А. Журавель, В. Ю. Шепітько та ін.] ; за ред. В. М. Шевчука : Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. – Харків : Право, 2024. С. 488-510.
