Автор: Марина Суркіс, випускниця курсів поліграфологів ВАП осені 2024 року
Все має свій початок. Ця проста істина стосується і професійного життя. Вибір нової діяльності у дорослому віці постає на фундаменті, витканому з попереднього досвіду, набутих умінь і прагнення розширювати власні можливості – як у професійному, так і в особистісному та фінансовому вимірі. Але на старті цей фундамент часто виявляється крихким і потребує часу, щоб стати міцною основою для подальшого розвитку.
Вступ у професію поліграфолога – це не просто здобуття нової спеціальності. Це опанування мистецтва роботи з поліграфом, яке приходить виключно через практику та досвід. У момент, коли ти вперше залишаєшся сам на сам зі справою, прірва між ідеалізованими сценаріями навчання та «зашумленою» реальністю практики відчувається особливо гостро.
Початкова невпевненість – явище природне. Адже поліграфологія вимагає складної інтеграції знань з психології, фізіології, криміналістики та глибокого розуміння методики, за якою проводиться дослідження. Коли викладач на лекції каже: «Ви повинні бути впевнені у своїх тестах, бо це ваш іструмент!», здається, що ця впевненість — недосяжна. Невпевненість початківця – це не лише брак знань; це особливий психологічний стан, який може мати прямі негативні наслідки для якості роботи. У професії, де важлива точність і де кожна помилка може вплинути на людські долі, ця внутрішня боротьба відчувається особливо гостро.
Одне з перших з чим зіштовхуєшся на практиці, це «феномен самозванця» – вперте внутрішнє переконання, що ти не заслуговуєш на свої досягнення, і що незабаром твою некомпетентність буде викрито. Для поліграфолога, чий висновок здатен визначити перебіг трудової чи кримінальної справи, а також вплинути на професійну репутацію та майбутнє респондента, тиск відповідальності є надзвичайно сильним. Дослідження підтверджують поширеність «феномену самозванця» у висококваліфікованих, вимогливих сферах, до яких відноситься поліграфологія. Цей феномен тісно асоціюється з підвищеним рівнем тривожності, стресом, а також може призводити до емоційного виснаження та цинізму.
Емоційний тягар «феномену самозванця» має прямий вплив на якість роботи початківця, спричиняючи дві поведінкові крайнощі. З одного боку, це може бути уникнення складних кейсів, коли спеціаліст обмежується лише тими дослідженнями, у яких почувається комфортно (наприклад, лише скринінги, уникаючи складних розслідувань). З іншого боку, це може бути гіперкомпенсація, коли початківець працює «занадто багато» або «занадто обережно», що призводить до вигорання.
Для подолання «феномену самозванця» і формування стійкої професійної самооцінки існують перевірені стратегії. Насамперед варто прийняти, що навіть найкращі методики та системи мають свої обмеження. Важливо постійно залучати ресурси професійної підтримки: безперервне навчання, підвищення кваліфікації, а також відкрите й чесне обговорення складних та суперечливих тестувань із більш досвідченими колегами. Наставник на початку професійного становлення — це своєрідний маяк у бурхливому океані практики, який допомагає не збитися з курсу та зберегти впевненість у власному розвитку.
Другий виклик для початківців – намагання втримати все в полі уваги, все контролювати. Робота поліграфолога вимагає одночасного управління кількома процесами: взаємодія з респондентом, дотримання процедури, технічні налаштування, запис і попередній аналіз отриманих даних. За результатами масштабного дослідження National Research Council (2003), проведеного у США, якість результатів роботи поліграфолога безпосередньо залежить від його рівня кваліфікації та здатності втримувати стійку увагу. Однак коли початківець перевантажений технічними деталями, його здатність аналізувати фізіологічні показники та розпізнавати поведінкові стратегії протидії респондентів знижується. Серед основних труднощів, з якими зіштовхується початківець, можна виокремити наступні: відволікання від основного процесу аналізу на технічні деталі; зниження когнітивної інтеграції – замість цілісного сприйняття він може бачити фізіологічні реакції фрагментарно, втрачати зв’язок із контекстом питання, внаслідок чого ризикує на проміжному етапі помилково інтерпретувати отримані дані. Поведінкову протидію респондента початківці також нерідко помічають пізніше, аніж досвідчені фахівці.
Для запобігання таким труднощам необхідно суворо дотримуватися стандартів часу під час тестування та обраної методики дослідження. Зокрема, інтервали між питаннями мають становити не менше 15 секунд. Цей проміжок потрібен не лише для стабілізації фізіологічних показників респондента, а й для самого поліграфолога – щоб підтримувати стійкість уваги, зберігати здатність інтерпретувати дані та не допустити когнітивного перевантаження. Окрім того не варто одразу після завершення дослідження оголошувати замовнику свій висновок, навіть якщо він вам видається в той момент очевидним і абсолютно доказовим. Дозвольте своїй думці «відлежатися».
Третій виклик – це налаштування показників поліграфа. Тривалість налаштувань під конкретного респондента буває різним за часом. На цьому етапі початківець може почати квапитися та нервувати, особливо коли респондент демонстративно позіхає чи скаржиться на дискомфорт: «Скільки триватиме тестування?», «У мене затекла рука/нога!». Однак для поліграфолога цей процес є критично важливим: саме від якісного налаштування залежить запис поліграм, на підставі аналізу яких і робиться висновок по людині. Слід чітко виставляти пріоритети, а значить відмовитися від поспіху й діяти зосереджено. Час, витрачений на правильне налаштування, ніколи не є марним, це інвестиція в точність і надійність дослідження.
Четверте – це передтестова бесіда, наріжний камінь усього поліграфологічного процесу. Згодом проведення передтестової бесіди стає для поліграфолога майже автоматичним, однак на початковому етапі професійного становлення він вимагає особливої уваги, точності та чіткості.
Важливою складовою передтестової бесіди є правильне психологічне налаштування респондента. Потрібно знизити рівень неспецифічної тривоги, яка часто супроводжує людину перед тестуванням. Послідовний інструктаж, зрозуміле пояснення процедури та створення атмосфери довіри забезпечують більш чіткі для інтерпретації результати тестування. Для подолання помилок на цьому етапі початківцям потрібно просто неухильно дотримуватися алгоритму проведення передтестової бесіди, якому їх навчали на курсах поліграфологів.
П’яте – тиск замовника, який хоче, аби значущі (релевантні) питання в тестах були сформульовані так, а не інакше.
Питання від замовника можуть виявитися неоднозначними для респондента, наприклад:
1. «Ви коли-небудь підводили людей?». Кого саме? Колег, друзів, родину? У чому саме? Як потім інтерпретувати реакцію на це неконкретне питання?2. «Окрім того, що ви вже розповідали про ті випадки, ви ще коли-небудь приховували щось подібне, пов’язане з цією ситуацією?». Складні формулювання заплутують респондента, реакція може виникнути на саму когнітивну напругу.3. «Ви відчуваєте, що зробили щось неправильно?». Реакція може бути спричинена почуттям провини за будь-який інший, не пов’язаний із тестом вчинок.4. «Ви коли-небудь говорили неправду?» – універсальне питання, яке стосується кожної людини, але не конкретної події.5. «Ви коли-небудь розголошували конфіденційну інформацію стороннім особам?» – внутрішньо незрозуміле для респондента питання: «стороння особа» може означати і конкурента, і дружину, і колишню дівчину; «конфіденційна інформація» може бути як документ, так і будь-яка дрібниця. Часто навіть детальне пояснення поліграфолога у передтестовій бесіді щодо того, який сенс вкладено у це питання, не позбавляє респондента сумнівів. А сумніви зашумлюють поліграми, реакції при них менш чіткі, відповідно висновок за ними робити складніше.6. «Ви вчиняли крадіжку більше одного разу?» — питання вже містить припущення про вчинення злочину, що вводить невинного респондента у стан захисту.7. «Ви коли-небудь брали гроші або приховували інформацію на цій роботі?» — подвійне формулювання; реакція може виникати на другу частину, навіть якщо перша до респондента не стосується.8. «Крім того, що Ви мені вже розповіли, є ще щось , що знаєте чи приховуєте про крадіжку?» — змішання підтверджених фактів із новим припущенням, що плутає респондента.9. «Чи порушували Ви будь-яке правило компанії за останні п’ять років?» – надто широке питання. Воно змушує респондента думати про безліч дрібних порушень (від запізнень до використання службового телефону в особистих цілях, сидів в соц.мережах під час роботи та інше), викликаючи когнітивне навантаження. Реакція може бути викликана не приховуванням інформації про подію, а напругою пам’яті або страхом.10. «Ви коли-небудь вводили когось в оману?» – це питання не стосується цільової події. Внаслідок загальності такі питання суттєво знижують точність висновку.
Такі приклади добре демонструють, що двозначність формулювання релевантних питань, на якому наполягає замовник, може провокувати хибні реакції. Вихід один – пояснювати замовнику, що питання тестів має формулювати професійний поліграфолог, якого навчали цьому на курсах. Спеціаліст не повинен бути категорично впертим, але й не має поступатися у принципових речах. Потрібно вміти сказати аргументоване «ні», як це написано у розділі про етику поліграфолога у підручнику «Поліграфологія» Тетяни Романівни Морозової.
Слова нашого викладача – поліграфолога з величезним досвідом, у якої нам пощастило навчатися на курсах, Тетяни Романівни Морозової: «Ви повинні бути впевнені у своїх тестах!» – стали для мене справжнім професійним дороговказом. Ця фраза відображає головний принцип роботи поліграфолога: впевненість, що ґрунтується на знаннях, методичності та досвіді.
Шостий виклик початківця – правильне проголошення питань під час поліграфологічних досліджень. Із самого початку роботи поліграфологом я зіштовхнулася з тим, що зачитувати питання не так просто, як здається. Темп, тембр і наголос мають безпосередній вплив на сприйняття респондентом і, відповідно, на його реакції. Я навіть помічала, що інколи відповіді респондента несвідомо відтворюють мою інтонацію. Щоб знизити емоційне навантаження під час тестування і мінімізувати ризик помилок, я виробила власну практику: перед дослідженням читала вдома запитання вголос. Це допомагало під час самого тестування звучати більш впевнено і рівно, без небажаних емоційних акцентів. Така, здавалося б, проста підготовка значно зменшувала ризик інтонаційних помилок, які можуть вплинути на реакції респондента.
Сьомою перешкодою для поліграфолога-початківця може стати ефект «гіпертензії білого халата». У медицині він проявляється у підвищенні артеріального тиску у людини при контакті з лікарем у білому халаті. Під час поліграфологічних досліджень цей феномен може мати схожі наслідки: у деяких респондентів тривожність чи високий рівень емоційної напруги виникають вже при одній думці про проходження тестування.
У моїй практиці був випадок, коли під час дослідження у респондента виник стан, подібний до панічної атаки. Все розгорталося дуже швидко, і до того не було ніяких передвісників. У іншому випадку у респондента почалися нервові тики просто під час тестування, хоча фізіологічні показники на поліграмі залишалися в межах норми. Я так і не знаю, були ці стани респондентів істинними чи симуляцією. Однак нас навчали на курсах поліграфологів, що діяти треба завжди виходячи із того, що людині дійсно погано – це професійно вивірена тактика.
Бували й ситуації, коли під впливом ліків респонденти демонстрували пригнічені реакції, що створювали ілюзію «спокою» та їхньої впевненості у своїй правоті. В інших випадках підвищена тривожність проявлялася у вигляді сильного потовиділення або різких коливань дихання, які можна було легко сплутати з реакціями на релевантні питання.
Усі ці приклади доводять наступне: поліграфолог – не оператор і не спеціаліст поліграфа, він не має права обмежуватися обслуговуванням приладу. Поліграфолог повинен бути уважним до стану респондента і в жодному разі не проводити дослідження втупившись у екран ноутбука.
Восьмий виклик початківців – це конфірмаційне упередження. Воно являє собою когнітивну помилку, коли поліграфолог несвідомо інтерпретує неоднозначні результати на користь уже сформованих переконань. Наприклад, якщо спеціаліст наперед схильний вважати респондента непричетним чи причетним, він може підсвідомо трактувати сумнівні чи нечіткі реакції як підтвердження своєї гіпотези. Це серйозна етична проблема, яка підриває нейтральність та об’єктивність фахівця.
У практиці автора був випадок, коли на поліграфологічне тестування прийшла 25-річна дівчина, підозрювана у крадіжці значної суми грошей. Під час предтестової бесіди її емоційний стан був помітно напруженим: від хвилювання вона почала затинатися, знадобився час, щоб вона заспокоїлася і змогла взяти повноцінну участь у дослідженні. Первинне припущення роботодавця було спрямоване саме проти неї. Свої підозри роботодавець довів поліграфологу при першій же бесіді. Проте результати поліграфологічного дослідження спростували її причетність. Поліграфолог наполягла на тому, щоб тестування пройшли всі співробітники, які потенційно могли бути пов’язані з інцидентом. Такий об’єктивний і комплексний підхід виявився результативним: справжній винуватець був встановлений, а дівчина позбавлена безпідставних підозр.
Цей випадок є наочним прикладом того, як конфірмаційне упередження може впливати на сприйняття. Первинне переконання роботодавця у винуватості дівчини підвищувало ризик хибної інтерпретації її тривожності. Але об’єктивність дослідження та суворе дотримання методики показали протилежне і тим самим нагадали: поліграфолог не повинен спиратися на чужі очікування чи перші враження. А зробити це інколи буває нелегко, адже тиск відповідальності, емоційне тло та очікування замовника можуть впливати не менше, ніж сам процес тестування.
У таких ситуаціях я завжди згадую написане у підручнику Тетяни Романівни Морозової «Поліграфологія»: висновок робиться виключно на підставі результату аналізу отриманих поліграм. І тільки.
Післяслово: Кожен із нас починає свій шлях із маленьких кроків, часто невпевнених, сповнених сумнівів і страхів. Це природно. Але саме ці кроки ведуть до становлення, бо вчать нас терпінню, уважності та витримці. Професія поліграфолога непроста, вона вимагає сили характеру, вміння вчитися на власних помилках і готовності брати на себе відповідальність за кожне прийняте рішення. І часом приходить розуміння: чим більше зростає твій досвід, тим вищою стає й відповідальність. Але це вже не лякає, навпаки, саме так ми поступово стаємо зрілими фахівцями.
Хочу побажати кожному, хто стоїть на початку цього шляху, зберігати віру в себе, знаходити сміливість рухатися вперед і спиратися на підтримку колег. Адже лише разом ми формуємо професійне середовище, у якому міцніє впевненість і розкривається справжня сила нашої професії – поліграфолог.
